За ствердженням одних - це юридичний парадокс, інших - політичний фарс. Одні аналізують причини, інші - шукають винних. Проте всі стверджують: наслідки цього будуть вагомі.

Те, що ЦВК була вимушена всупереч своєму глибокому переконанню зареєструвати шістьох кандидатів - це вже факт, який здійснився. І скільки списів вже не буде зламано з цього приводу, процес, як кажуть, вже пішов. Однак, цікаво з"ясувати: чи було переконання ЦВК таке вагоме?

Поки залишимо це, а зупинимося на тому, як все починалося.

А починалося все так. Василь Онопенко, як справжній фахівець своєї справи (в минулому міністр юстиції), надав чудовий урок ЦВК зокрема, та "творцям" Закону "Про вибори Президента України" взагалі, та вказав своїм "коллегам по несчастью" праведний шлях до перемоги над паном Рябцем та очолюваним ним Центрвиборчкомом.

В.Онопенко аргументовано довів, що ЦВК порушило відповідні статті Закону "Про вибори Президента України", так як ЦВК в своїй постанові про відмову в реєстрації кандидатом в президенти повинна була надати перелік причин, згідно яких підписні листи визнано недійсними, що не було зроблено. До підписних листів були допущені сторонні особи, що теж протизаконно. Далі він наголосив, що згідно з законом, ЦВК повинна була не пізніше п"яти днів після прийняття підписних листів повернути ті з них, що оформлені з порушеннями, що теж не було зроблено.

Отже має місце порушення закону, і Верховний суд приймає рішення на користь В.Онопенка, і ЦВК примусово реєструє його кандидатом. Інші претенденти: В.Кононов, О.Ржавський, М.Габер, О.Базилюк, Ю.Кармазін ідуть вже протореним шляхом.

Парадокс же у тому, що вже "нікого" не цікавить, скільки підписів на підтримку того чи іншого кандидата було зібрано. Це питання переходить у разряд несуттєвих.

Проте, ті, кого це цікавить, все ж знайшлися. І їх стає все більше і більше.

ЦВК рішення Верховного суду виконала, але з ним не погодилася. ЦВК подала відповідні документи до Генпрокуратури, опротистовуючи рішення ВС щодо В.Кононова, В.Онопенка, О.Ржавського та М.Габера, а Генпрокуратура, в свою чергу, внесла протест до Пленуму ВС, на О.Базилюка та Ю.Кармазіна відповідні документи готуються. Однак, подання буде розглядатися лише наприкінці вересня.

Голова ЦВК дає своє тлумачення Закону "Про вибори Президента України" і стверджує, що дії керованої ним ЦВК відповідають вимогам цього закону. Далі він запевняє всіх через ЗМІ, "що у будь-якому випадку: задовольнить суд чи не задовольнить наші скарги", - це не призвиде до зриву виборів.

Далі пан Рябець стурбовано заявляє, що не виключає можливості, що президента буде обрано за рішенням Верховного суду. До того ж, за його ствердженнями, не виключається можливість, що після виборів один із кандидатів, який програв, може оскаржити і їх результати у суді.

Стурбованність М.Рябця зрозуміла, та й ствердження його теж мають під собою підстави. Однак, правовий прецендент з реєстрацією претендентів в кандидати у президенти був створений за його прямою участю та, дозволимо собі таке припущення, сприянню.

Отже, якщо відкинути ствердження про недосконалість самого закону про вибори, яке безперечне, то одразу ж "випинається" те, що строку для перевірки підписних листів було замало, про що стверджують усі. Ось тоді і постає питання: а як взагалі ці підписні листи перевіряли? Створюється враження (це лише особиста думка), що одних претендентів "більш поважних та значущих" пропустили без особливих турбот, когось трішки потурбували, когось - ще й підтримали, а інших "менш значущих" "висмикнули", демонструючи ефективність роботи. Тоді можна зробити висновок, що суд відновив рівність усіх претендентів.

Але не всі з цим погодилися. Першим, хто висловив "образу" з цього приводу ,був діючий Президент. Його позиція цілком зрозуміла. Позиція ця дуже проста, по-перше: кількість претендентів повинна була заздалегідь спрогнозована, по-друге: повинні були бути "свої" кандидати, що мають "здати" свій електорат президентові,і ті, що будуть "відбирати" голоси у опонентів, та кандидати-опоненти, по-третє: завдяки "своїм" кандидатам сформувати теріторіальні виборчі комісії в тому складі, який "потрібен" для особистої "перемоги" на виборах. Проте сталося, не як хотілося. Чи то доля вмішалася, чи то опозиція кмітлива виявилася. Адже сталося те, що сталося.

Євген Марчук другим обізвався,назвавши реєстрацію кандидатів, що не набрали за ствердженням ЦВК мільйона підписів, "правовим абсурдом". Він також висловив занепокоєння, що це може "поставити питання про незаконність виборів".

Ось тут ми дозволимо собі з поважним Євгеном Кириловичем не погодитися, так як визнання виборів недійсними може відбутися тільки за умов програшу опозиційних президентові ліво-центристських сил. А такого у разі їх об"єднання, просто не може статися. Та й перемога буде настільки виразна, що питання про незаконність виборів не буде сенсу ставити будь-кому.

Третім, хто коментував цю примусову реєстрацію, був Олександр Ткаченко. Його заява з цього приводу, на наш погляд, більше нагадувала заяву-пропозицію до частини цих кандидатів про те, що досить займатися саморекламою і треба єднатися навколо прогресивних сил. А це єднання дуже важливе, бо вже на місцях відпрацьовується склад територіальних вибочих комісій до якого входять і їх представники. І процес єднання пішов. І це лякає, і дуже лякає нинідіючого Президента.

Отже, по нерозумінню чи по задумці, яка, як кажуть, "вилізла боком", ЦВК під чітким керівництвом пана Рябця, голосуючи чи то "за" чи то "проти", заздалегідь спровокувала ситуацію, неспрогнозовану командою президента. Цим зруйнувала їх плани та дезорієнтувала їх. В цій ситуації можна поспівчувати М.Рябцю, бо, на наш погляд, Леонід Кучма йому цього не пробачить.