Пройшовши шляхом довжиною в 8 років незалежності, напередодні виборів президента України, дуже важливо дати точну оцінку самого інституту президентства, визначити етапи та з”ясувати причини, що зумовили його становлення, а також встановити напрями його подальшого розвитку та трансформаційних перетворень.

Особливість становлення інституту президентства в Україні зумовлена перш за все, особливістю трансформації УРСР через розвал Радянського Союзу в самостійну державу Україна.

Розбудова інституту президентства в Україні розпочинається з моменту проголошення незалежності 24 серпня 1991 року.

Каталізатором процесу виявився славнозвісний ГКЧП (19-22 серпня 1991 року).

Були створені сприятливі умови для проголошення незалежності.

А починалося все так. Ранок. З десяток літаків ІЛ-76 сідають у аеропорту Бориспіль, які доставляють у повній бойовій екіпіровці десантників (поінформовані кажуть, що це Вітебська десантна девізія). Десантники на бойових машинах, що доставлені цими ж літаками, в міру того як здійснює посадку наступний літак, покидають доріжки руління і зникають на трасі.

Пізніше на гелікоптерах з”являються українські десантники (обізнані висловлюють думку, що з батальйону ДШБ), які окопуються неподалік зльотної смуги.

Згодом. Україна тримає повітряний коридор та виконує дозаправку літаків, які весь час борознують повітряний простір Москва-Бориспіль-Бельбек "в гості” до Горбачова і назад.

Тим часом у Москві ростуть барикади. В Киеві тиша ... Десант немов би розчинився. Літаків ніби і не було. Може це примарилось кільком обізнаним?

Проте Україна досягає головного - здобуває незалежність. Починається становлення українського інституту президентства.

Основою для розбудови інституту президентства виступають уявлення про нього тогочасними представниками ЦК КПУ, Верховної Радою України, громадскістю та суспільством взагалі. Тобто формування інституту президентства відбувається досить стихійно в умовах трансформації соціалістичної системи, з організаційних основ цієї системи, з поглядів на інститут президентства, сформованих у самому соціалістичному середовищі з урахуванням початої Горбачовим "Перестройки”.

24 серпня 1991 року український парламент проголосив Акт про незалежність України.

1 грудня 1991 року був проведений всеукраїнський референдум. Референдум більшістю голосів (понад 90 відсотків) підтвердив Акт незалежності української держави. На референдумі було обрано першим Президентом України Леоніда Кравчука, який постав у джерел формування президентських інституцій та очолив процеси трансформації суспільства й розпочав перетворення України в незалежну державу.

До цього часу Леонід Кравчук, як голова Верховної Ради, виявив талант гнучкого політика. Ще 16 липня 1990 року український парламент, очолюваний ним, внаслідок вимог масових українських організацій, проголосив Декларацію про державний суверенітет України. Ця подія була пов”язана з перемогою демократичних сил в багатьох республіках Союзу РСР.

Через деякий час після проголошення незалежності України була прийнята нова, а практично - відновлена давня українська державна атрибутика - блакитно-жовтий прапор, тризуб, гімн - пісня на слова відомого українського культурного діяча ХІХ століття, вченого-етнографа Павла Чубинського.

Під час президентства Л.Кравчука була сформована визначеність шляху подальшої розбудови інституту президентства, який повинен був вийти на більш вищий рівень з другими президентськими виборами і вибором нового президента України Леніда Кучми.

Становлення інституту президентства, як з самого початку, так і згодом, при Президентові Л.Кучмі в більшості відбувається стихійно у відповідності до громадської думки, яка існує на той час.

І така ситуація триває до моменту прийняття Конституції, яка зафіксувала розподіл влади серед її гілок та повноваження кожної.. Конституція безпосередньо визначила шлях та нагальні завдання у розбудові владних інституцій взагалі та інституту президентства зокрема.

Однак, особисті якості Президента стали на заваді ціє розбудови. Вони лягли в основу непослідовності дій Леоніда Кучми та стали тим деструктивним фактором, який виявився руйнівною "силою” України, її незалежності через поглиблення економічної кризи та виникнення все більшої залежності країни від міжнародних фінансових інституцій та, як наслідок, економічної та політичної залежності від відповідних держав.

Особисті якості Президента призвели також до руйнування тих надбань, що вже здобула держава на шляху перетворень.

Надуманий конфлікт Президента з Верховною Радою, причиною якого являються особисті якості Леоніда Даниловича, став на перешкоді розвитку всіх законодавчих процесів та гальмами соціально-економічних перетворень в державі.

Л.Кучма не тільки не виявив політичну волю в поглиблені та розширені процесів економічних розпочатих перетворень, а і став на шлях деформації визнаних Конституціїю повноважень різних гілок влади через узурпацію всієї повноти влади в країні, тим самим руйнуючи інститут влади взагалі, та інститут президентства зокрема.

Відсутність чітко визначених зовнішньо-політичних орієнтирів, так звана "багатовекторність”, яка здебільшого асоціюється з вітряком (куди вітер дме - туди і повертається). Вона, схожа на дешевий шантаж - використання геополітичних особливостей розташування України, - призвела лише до визнання країни сировинним придатком та вигідним ринком збуту недоброякісних товарів. Це, в свою чергу, обумовило додаткове падіння ВВП та сприяло поглибленню економічної кризи.

До того ж, поглиблення економічної кризи в економіці, вибухонебезпечне загострення соціально-економічної ситуації та політичного життя в державі, сприяло створенню нових політичних партій та об”єднань, їх швидкому формуванню та розгалуженню.

Президент, у свою чергу, усвідомлюючи відсутність серйозної підтримки у громадськості та стоячи на порозі виборів, спробував зробити ставку на партії, намагаючись тим самим залучитися хочаб їх підтримкою в суспільстві та через використання їх можливостей та спрямовану іформаційну блокаду достовірної інформації про події в державі та шельмуванням одержати можливість бути переобраним на новий термін.

Виникло суто українське особливе розуміння "партії влади”, де під партією сприймається не те, що при владі знаходиться конкретна партія, яка несе повну відповідальність за події в соціально-економічному житті держави, а під "партією влади” розуміється та партія чи партії, які є тимчасовими фаворитами при діючому президентові. Лідери цих партій є представниками фінансово-промислових угруповань, які отримують відповідні пільги завдяки своєму статусу фаворита.

Початок виборів Президента України був відчутний ще напередодні та у ході виборів у Верховну Раду України на початку 98 року. Ще тоді почався процес активного партієутворення та відбувався більш-менш виразний їх розподіл, при чому не згідно політичним спрямуванням, а відповідно з відношенням партій до президентської (виконавчої) влади.

Партії "новоутворенні” та "староутворенні” чи реорганізовані, розподілилися на так звані "партії влади”, опозиційні партій та "партії-хамелеони”, які не відповідають в дійсності ні своїй назві, ні задекларованим цілям.

Проте, бажано відзначити, що в створенні нових партій чи реорганізації та модернізації партій вже існуючих, керуючу роль приймають не політичні лідери, а так звані "фінансові олігархи". При цьому політичні послуги знаходяться лише в зачатковому стані.

Отже, з одного боку президентство Л.Кучми призвелодо вибуху політичному житті в Україні, з іншого- до його деформації.

Таким чином президент, будучи головною дійовою особою у розбудові інституту президентства, завдяки винятковості своїх особистих якостей, всю свою діяльність спрямував на неформацію саме цього інституту та інституту влади взагалі, не деформацію та руйнацію тих інститутів, розбудова яких була визнана незалежною Україною як пріоритетна на шляху соціально-економічних перетворень та трансформації сусрільства.

А те, що нав”язується зараз Україні - це ініститут влади однієї особистості, абсолютаризм влади однієї посадової особи. Це шлях у зворотньому напрямку.

А вважали, що зворотнього шляху немає.