Якщо розглядати політику як процес, то можна виділити три типи учасників цього процесу: професійних політиків, суспільність та посередника між ними, левову частину яких представляє саме четверта влада, що являється, з одного боку, засобом, яким доносяться до громадян погляди та спрямування політиків, а з другого боку, мас-медіа виконує функцію зворотнього зв"язку між громадянами та політиками. До "посередників" також входять політичні консультанти та іміджмейкери, які за допомогою використання інформаційного простору намаються донести до громадськості найбільш сприятливу та очікувану інформацію про свого політичного лідера. Роль "посередників" також виконують різноманітні структури, що проводять та оприлюднюють дослідницькі, аналітичні та рейтингові дані. Саме посередники між публічними політиками і суспільністю визначають та формують змістовність політики.

Необхідно зауважити, що відповідно політики взагалі та політичної інфраструктури, зокрема, більшість політичних оглядачів використовує термін "кланова", маючи на увазі відсутність політики, так як немає політичних послуг, а є лише лобіювання інтересів фінансово-промислових груп та об"єднань, проте, на наш погляд, - це хибна думка. В політику приходять, з одного боку, громадсько-політичні об"єднання і рухи, що згуртовані та об"єднані спільною загальною ідеєю, з другого, політичні лідери, котрі є носіями певних ідей та мають домовленості з представниками фінасово-промислових груп, чи примислово-фінансові групи висувають свого лідера, що майже одне й теж. Тому, коли фінансово-промислові групи купують партії чи рухи і через них проводять свої інтереси в життя - це і є політика.

Тому найважливіша функція, яку повинні виконувати ЗМІ - це спонукати виборців здійснити свій вибір, здійснити вибір обмірковано, голосувати не проти, а за, голосувати не за "менше зло", а зробити саме вибір, свій вибір.

Однак, в Україні вважати незалежними ЗМІ неможливо навіть умовно. Досить подивитися загальнодержавний канал "УТ-1" та передачі "УТН-панорама", "7днів", "Досьє", та канал "УТ-3" з програмою "На самом деле" чи інформаційну програму від студії "Інтер" "Подробности", які подають інформацію диференційовано та тенденційно, зображуючи усі події суспільного життя так, ніби вони відбуваються лише завдяки діючому президентові чи подається явний компромат, чи вистроюється відеоряд, що висвітлює конкурентів Леоніда Кучми лише в негативному світлі, - все це вказує на політичний заказ, замовник якого зрозумілий. Також, дивлячись "1+1" як ТСН так і програму "Епіцентр"-несекретні матеріали, теж не покидає відчуття, що тут присутнє політичне замовлення.

А такі телекомпанії, як "СТБ" чи кримська "Чорноморська", що претендували на незалежне висвітлення інформації, зазнали "проблем" з "Укрчастотнаглядом". Проте, коли "СТБ" вдалося "відбитися" від "Укрчастотнагляду", то на неї "наїхала" податкова адміністрація, заблокувавши усі розрахункові рахунки компанії.

Майже усі кандидати в президенти доступу до телевізійного ефіру позбавлені, окрім планових за розіграшом в ЦВК. Правда, декілька програм щодо виборів видала в ефір компания "ТV-Табачук". Проте, про незалежність тут казати неможливо, бо пан Вадим Табачук згоден продати ефір першому стрічному. Та не кожний піде до цієї студії з погляду на особистість вищезгаданого прод"юсера, його реноме та якості обслуговування в ефірі, що надає його студія.

Не краща ситуація і в пресі. Так багато журнально-газетних видань прикладають максимум зусиль до висвітлення в негативному світлі основних кандидатів-конкурентів Леонида Кучми. Досить розгорнути газету "Факти" та інші.

Ті з ЗМІ, що спробували протистояти владі в минулому так і залишились в минулому, їх просто було знищено. Досить згадати "Всеукраинские Ведомости" , чи долю "Правди України" та її головного редактора, який спромігся надрукувати статтю "Хатинки ...". Інші залишилися тільки завдяки перетворенню на інструмент влади, та стали чи заручниками чи зброєю у боротьбі Влади за владу.

Отже, на Україні руйнується сам інформаційний простір, бо не тільки ліквідовуються опозиційні до влади ЗМІ, але й підміняється основна функція мас-медіа - донести інформацію до суспільності та бути зворотним зв"язком громадян із владою.

Однак, хотілось би відзначити, якщо є підпорядкованість майже усіх засобів масової інформації виконавчій владі, та йде відпрацьовування ЗМІ інформації, яка надається на користь лише одного, "головного", претендента на найвищий державний пост, то висновок один - демократія в суспільстві порушена, є спроба узурпації всієї влади в країні однією особою. Недаремно Міжнародний комітет захисту журналістів у травні включив українського Президента в десятку ворогів преси, де він посів почесне шосте місце.

Ситуація із ЗМІ - це також відлуння екомічної ситуації в Україні. Інформація й досі не здобула статусу товару, а є лише засобом з"ясування стосунків чи інструментом забезпечення своїх потреб та нав"язування своїх ідей. У зв"язку із скрутним фінансовим становищем читач та глядач не здатний підтримувати засоби масової інформації завдяки передплаті. Все це призводить до вимушеної залежності ЗМІ від влади та фінансових угрупувань.

А саме, ведення президентської кампанії вказує на те, що не в кожного з кандидатів є своя інфраструктура. Виділяється тут КПУ, що має не тільки розгалужену партійну структуру з партійними осередками на місцях, а ще й ідеологічний сектор, має "мозговий" центр, який представлений відповідними фахівцями. Проте, якщо гадати, що інфраструктура КПУ дісталася у спадок, то інфраструктура СДПУ(о) у стадії активного формування. Відчутна поява партійної інфраструктури, що створюється та розбудовується Євгеном Марчуком. Цікаво, що розбудова відбувається на основі інфраструктури, що створена під президентські вибори.

Робота іміджмейкерських структур в політичному житті України відчувається добре лише в висвітленні кандидата Леоніда Кучми. Проте, робота їх бажає очікувати кращого. Чи то російські іміджмейкери, "рекрутовані" з Росії задля виборів, не змогли проникнутися психологіею українства і, таким чином, не змогли перенести попередній досвід проведення президентських виборів в Россії на український грунт, чи то позначається рівень кваліфікації.

Проте, безмежні можливості інтернет зіткнулися з обмеженостю технічних можливостей його використання, так як доступ до інтернету обумовлюється фінансовими можливостями потенціальних користувачів та економічною ситуацією в країні. Тому лише невелика кількість політиків виявила зацікавленість в його використанні і створила особисті сайти задля популяризації себе та своїх поглядів. Проте, в інтернет "прийшли" інші, і він став, на жаль, не пропогандиським полем для політичних ідей і не дискусійним, а полем для безкарного викиду компромату.

У підсумок варто наголосити, що політичне життя в Україні лише починається шляхом становлення суб"єктів політики та політичних інститутів. На становленні тяжко відбивається скрутне економічне становище в державі, що зумовлює непропорційне зростання та становлення самих елементів інфраструктури політичних послуг, до того ж все це відбувається в умовах повсякбічного знищення демократії. Саме вибори Президента повинні вирішити шлях подальшої політичної розбудови в Україні.