ВИВЕСТИ КРАЇНУ З НЕДРІВ ДО СВІТЛА.

П'ятнадцять кандидатів на найвищу посаду в державі. Прізвища одних на слуху, інші мало відомі, деякі взагалі пересічний громадянин вперше чує. П'ятнадцять програм, які, з першого погляду, дуже схожі одна на одну. Загальнодержавні телерадіоканали, що тільки й протиставляють діючого Президента і Верховну Раду - Президента, як рятівника держави, Верховну Раду, як, вотчину кандидатів, що займаються лише голим політиканством та являються гальмами тих економічних перетворень, що обстоює виконавча влада - все це створює такі інформаційні хащі, що любий з громадян може заблукати.

До виборів залишилося кілька днів. І тому необізнаність в ситуації може призвести до невизначеності у виборі, чи взагалі призвести до хибного вибору.

Кожен з нас прагне кращої долі для себе, своїх рідних, України в цілому. Вибори Президента України - це вибор долі, і тому наш вибір повинен бути свідомим. Безглуздо як блукати серед трьох сосен, так і сидіти в темряві хащів, не бачучи білого світла.

Спробуємо разом розібратся з ситуацією довкола виборів, з”ясувати хто, як і чому нас тягне у нетрі, хто насправді відстоює наші, народні інтереси, тобто знайти вихід з цих інформаційних хащів - зробити свідомий вибір свого майбутнього.

Розглядаючи передвиборчі програми кандидатів, ми побачимо, що в своїй основі вони подібні і пістрявлять обіцяннями кращої долі. Проте, при прискіпливому розгляді з”ясовується, що одні програми є збірником закликів, інші - змістовні, і в них відсутній популістський авантюризм.

Яскравим прикладом красномовного авантюризму є передвиборча програма Наталії Вітренко. Навіть, якщо опустити те головне, що все, що вона обіцяє, не має економічного підгрунтя, все ж таки ріже око пункт з безапеляційною заявою, що головною умовою розвитку вітчизняного виробництва є скасування договорів з Міжнародним валютним фондом, замороження зовнішніх боргів, а також боргів за облігаціями. Отже, внаслідок таких рішень країна стає боржником, що відмовляється сплачувати борги і потрапляє в міжнародну ізоляцію. Наслідки цього більш ніж зрозумілі. Це вже нетрі, з яких і не вибратися.

Авантюризмом наповнені й заклики щодо повернення до союзу братніх російських народів. Ці кандидати, спекулюючи нашу добру пам”ять про життя в Радянському Союзі, закликають нас до того союзу, якого вже немає і відновити неможливо, як і не можливо повернутися у молодість. Теперешній союз не зможе мати нічого спільного з бувшим союзом. А новий союз, зокрема, в який нас ніхто й не кличе, навряд потрібний Україні. Навряд чи потрібний союз з воюючою в Дагестані чи Чечні Росією та союз з білоруською економічною кризою. Сприймання таких гасел за підставу для дій - це все одно, що зводити для себе хащі своїми руками.

Проте, в своїй більшості, кандидати обстоюють національну ідею. Однак, сама об”єднуюча ідея, маючи в своїй основі вирішення питання щодо захисту національного товаровиробника та турботу про соціальний захист різних верств населення. Проте, шляхи, що визначені для їх вирішення, кожен з кандидатів вибирають різні.

Незвичайно з претензією на об”єднуючу національну ідею виглядає заклик про утвердження в Україні загальнолюдських, в першу чергу, споконвічних сімейних та родинних цінностей. Однак, ствердження що саме ці цінності, а не ідеологія, повинні стати державним пріоретитом - завдяки своїй передчасності виглядають вельми надуманими.

Особливе місце в президентських перегонах, безперечно, займає нині діючий президент. Особливість визначається тими “досягненнями” в економіці держави, що висловлюються в економічному спаді майже у 24%, у зовнішньому боргу України, що дорівнює 13,2 мільярда американських доларів та нав”язливими ствердженнями, що у разі обрання його, Леоніда Кучми, Президентом України на другий строк -він економіку підніме з руїн та вирішить питання щодо погашення боргів. Такі ствердження є не чим іншим, як зухвалим ствердженням за принципом: “Я у хащі вас завів, проте ви засліплі і не в змозі за деревами лісу побачити”.

Отже, Леоніду Даниловичу добре вдалося “заблудити” народ на попередніх президентських виборах. Потім він все блудив і блудив. Так йому весь час хтось заважав впроваджувати реформи, що сприяли б розвитку вітчизняної економіки, захистити українського товаровиробника, впровадити дієвий соціальний захист. Весь час у пошуку винних. Винні були прем”єр-міністри та міністри, котрих він сам призначав, орденами нагороджував, пізніше звільняв і крадіями називав. Винна Верховна Рада відсутністю “дієвої” більшості, що заважає впровадженню в життя рішень виконавчої влади, що миттєво привели б до поліпшення ситуації. Нас тут нахабно блудять.

Цікаво виходить - у разі обрання Леоніда Кучми на другий термін, й далі буде Кабінет Міністрів, який створюється за його прямою участю, а Верховна Рада залишиться у попередньому складі, тобто нічого не зміниться. Тоді про яке покращення ситуації мова йде? З погляду на провокуєме виконавчою владою загострення відношень з законодавчою владою, можна впевненно стверджувати, що ситуація в країні ще більш погіршиться. Недрі, з яких зворотнього шляху нема.

Постає питання: залишитися одуреним, вдаючи з себе осліплого, і покірливо, немов під гіпнозом прямувати на примарне світло, все більше поглиблючись у хащі, чи зробити свідомий вибір того кандидата в президенти, який здатний вивести країну з недрів, в які нас завів нинішній реформатор.

Існує думка - здолати хашу, що не прозростала сама по собі, а активно мурувалася протягом років бувшим прем”єром і теперешнім президентом, може лише неординарна особистість. Особистість, а не її політична примара, що добре розуміється на ситуації в державі, вбачає механізм вирішення всіх проблем і здатна взяти перед народом повну відповідальність за наслідки своїх дій.

Нинішній президент та його команда бояться такого лідера. Бояться так, як темрява хащі боїться білого світла. Визнання електоратом такого лідера - це кінець нехтуванню та зневажанню людської гідності, шлях до майбутньго. Влада докладає всі сили, щоб зупинити, зкомпрометувати його, не дати донести слово правди до виборців, до народу України.

Відтак президент, виконавча влада - самі визнали свого головного суперника. Вони визнавали його ще тоді, коли він головував в парламенті попередньго скликання. Визнали ще тоді, коли напередодні виборів мусолила надумане питання про протистояння Социалистичної партії з Селянською. Визнавали з самого початку передвиборчої кампанії, коли ЦВК під різноманітними приводами протягом тижнів затримувала його реєстрацію кандидатом в Президенти. Визнавали весь час, не даючи доступу до ефіру. Саме його компрометують і звинувачують будь у чому.

Так, влада боїться не лише його. Вона боїться й Олександра Ткаченка, боїться й Євгена Марчука. Однак, більш за все боїться тієї обставини, що представники “канівська четвірка”, саме вони уособлюють собою ту силу, що здатна здолати нинідіючій режим Кучмиа, спроможна здолати “темряву” і вивести країну з недрів до світла.